Це сталося наприкінці літа 2019 року. Спочатку ніхто не міг повірити , що так буває але воно сталося. Преамбула для тих, хто не завжди слідкував за фондом. В 2019 році (як, якщо чесно, з 2014 року і по цей час) ми знов лишилися без приміщення. І Катерина написала пост, що ми шукаємо щось – тут прийшов він.
Я хочу подарувати вам дім. Він проблемний, але якщо його хтось і врятує то це ти.
Він допомагав підопічним фонду з 2014, але ми були не те щоб тісно знайомі (навіть більше, тоді я вперше побачила його наочі)
Через два місяці фонду дійсно подарували замок на Французькому бульварі. Це якась казка. «Так не буває» казали тисячі людей та шукали подвійне дно) Але так сталося!
Замок… будівля стояла більше 15 років в судах і просто була вже розграбована, в деяких місцях була пожежа, дахи повністю протікали і так далі. Але який же він був чудовий все одно. Спочатку я не знала, що робити. Але потім ми зібралися з духом, коли нас знашли реставратори Анатолій Ізотов і Влад Серженюк. Надія на те, що пацієнт буде врятований (крихітна, бо реставрація по оцінкам коштувала 3 млн доларів) з’явилась. Були підготовлені документи, проєкти, були громадські слухання, потім будівлі нами було повернуто (зняте незаконно під час чергового перепродажу) статус пам’ятки архітектури. Ми збиралися там сотнями одеситів, вивезли 20 КамАЗів сміття, прибирали, ремонтували, закривали діри та ями, щоб законсервувати його на зиму і навіть зробили трішечки ремонт даху — бо кожен дощ затоплював наш замок до підвалу. Ми збирали там істориків, архітекторів. Ми проводили благодійні обіди та концерти. Майстер класи для дітей та навіть провели благодійний забіг. А ще в нас виступали Hardkiss і це був просто неймовірний захід. (Проте сусіди деякі нам тоді трішечки навтикали, хоча ми лише до 22:00 «співали»))
А потім почався ковід..
План на збір коштів на реставрацію рухнув. Ми підтримували в цьому «реанімаційному пацієнті» життя і чекали. Всі масові події були заборонені і ми просто піклувалися про замок як могли та підсвічували його вночі чи транслювали на стіни українськи картини на день незалежності чи картини Олександра Ройтбурда на день його смерті та інше.
Ми все одно сподівалася, що настане час коли ми зберемо ці кляті 3 млн доларів і його відреставруємо.
Потім почалась війна. І тут я зовсім засумувала – ну яка реставрація коли вмирають люди?
Згодом в замку почались кінопокази, Іван Ерм дякую тобі за ці чудові часи. Літературні читання: Андрій Хаєцький, Леся Верба, Юлія Верба, концерти, екскурсії для дітей, фотовиставки та купа культурних подій. Я працювала «на війні» а замок знов почав жити і дарувати якусь радість людям.
А я все одно приїжджала туди в 7 ранку зустрічати сонце. Чи після роботи до глибокої ночі саджала там квіти чи слухала музику. То було єдине місце сили для мене.
Багато років по будівлі йшли суди. Після того як в 14 році суд був закритий, наприкінці 17 зненацька з’явився новий позив. 20 років тому, фонд держмайна незаконно продав весь санаторій Чувиріна одіозній персоні Маркову (колаборанту і останньому мерзотнику), який вивів все майно в приватну власність. Той в свою чергу, поділив його на частини і продав іншим людям. А ті ще іншим.
Потім прокуратура і фонд держмайна прокинулись і вирішили забрати все назад. Постійно йшли суди. Ми в них участь не приймали, бо я відразу, коли це почалось, свою позицію озвучила — якщо держава вирішить повернути те, що колись було вкрадено, так тому і бути. Я не буду домовлятися, ходити просити чи вирішувати питання так, як це роблять всі..
Звісно суд ми програли. Саме смішне, що ми ще маємо оплатити 26 тис грн за судові процеси. Но то вже таке.. )
Сьогодні до замку вже прийшли представники фонду і остаточно попередили, що постанова суда вступила в силу. Були дуже розчаровані, що будівля в такому стані. Сказали, що треба робити ремонт. На що в нашого реставратора впала щелепа і він намагався пояснити, що в таких будівлях не можно просто взяти та робити ремонт. Треба закінчити проект, треба робити тільки реставрацію але ж війна..
Звісно, представники держмайна виявились не дуже обізнані в реставраціях і сказали що вони Будуть думати, що з цим робити.
Будівлю по суду відібрали але На нашій невеликий ділянці, яку нам подарували також, ми (якщо ви ще це пам’ятаєте) за три місяці до початку війни почали будувати тимчасову споруду офіс, щоб нарешті отримати свій омріяний Дом — офіс, бути поруч з замком працювати та доглядати стару будівлю до гарних часів. Але і тут я виявилась персонажем кіно «тягните білетік, щасливий ви наш»..
Каркас ми побудували але почалась війна і я Стройку заморозила. Але півроку тому, після зимовки в палаці спорту де в приміщенні холодніше ніж на вулиці я вирішила все ж таки офіс добудувати. Як збирати з людей кошти на будівлю благодійного офісу під час війни? Ніяк. Тому я взяла в борг грошей у своїх друзів та родини і будинок добудувала. І Через місяць ми збираємося переїжджати. А ще дуже допомогли друзі фонду, які подарували нам майже весь внутрішній ремонт (я Про це окремий пост напишу на відкриття)
Цікавий момент, що Коли ми оформлювали землю в дар фонду, нотаріус подивлися на мене з сумом і протягнула — ну дай Бог. Щоб монстри нарешті вже мали свій дім. Ви стільки робите для країни.
А що може ще статися запитала я. Да і вся властність фонду по суті і так є державною. Якщо фонд закриється все його нерухоме майно переходить до держави. Поки ми працюємо навіщо нас чипати?
Ну (протягнула вона) так то воно так. Але ви ж знаєте в який державі ми живемо. Будівлю ж відібрали.
Сподівюсь, що все ж таки до цього не дійде — сказала я і в думках уявила, як я урочисто повішуся саме в башні замку, якщо це станеться))) бо віддавати борги за цей БАМ мені багато багато років. Да і залишитися знов без дому це для фонду остаточній удар під дих буде.
Тож чергова сторінка життя перевернута. Звісно серце розбито зараз. Хоча розуміли, що ми нажаль потрапили з Замок Монстрів в історію, коли і нести тяжко і кинути неможливо – бо там вже наша душа живе. Але збирати кошти під час пандемій та війни також ми не могли. Вибачте .. життя людей було в пріоритеті.
Але життя таке, яке воно є.
Хочемо подякувати всім, хто всі ці роки вболівав та піклувався разом з нами про цю чудову будівлю. Хто приходив на суботніки, хто робив події, хто донатив на його збереження. Дякую вам. Саме завдяки всім вам за ці роки він встояв і не розвалився остаточно. Дякую окремо «братству замка» — ви провели там часу та віддали своїх сил більше ніж усі.
Сподіваюсь держава буде піклуватися про нього так само. І все ж таки колись відреставрує. Ну а якщо поки держава не зможе доглядати стару будівлю, бо зараз війна, то ми поруч і будемо робити це і далі до моменту, коли будівля чи буде продана новому хозяіну чи все ж такі держава сама його врятує.
Єдине що хочеться сказати (це не погроза. Просто попередження) якщо хтось вирішить, що його можно буде «випадково» спалити та спробувати там відбудувати 22 поверхівку (як вже були навіть плани до 19 року) то ми прикуємся до забору і цього зробити не дамо!
Пару дестяків фото з тисяч за ці роки. Це були чудові роки…
Коли їх передивляляючи серце розривалося. Скоїли всього було. Як ми раділи всьому. Життя, якого в нас більше ніколи не буде. Яке в нас відібрали війною..
Прощавай Замок Монстів. Ми тебе дуже любили.
Казка закінчилася.
Одеса
2019-2023
